ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ
від 18.12.2006 р. N 9109
Щодо оподаткування ПДВ послуг з надання та управління фінансовими кредитами
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, розглянувши <…> лист від 27.11.2006 р. N 1291 щодо оподаткування ПДВ послуг з надання та управління фінансовими кредитами, повідомляє таке.
Відповідно до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. N 168/97-ВР не є об’єктом оподаткування операції, зокрема, з надання, управління і переуступки фінансових кредитів особою, що надала такі кредити.
Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. N 2664-III (далі – Закон N 2664-III) фінансовий кредит – кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Пунктом 1.10 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. N 334/94-ВР (надалі – Закон N 334) установлено, що проценти – дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:
платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;
платіж за використання коштів, залучених у депозит;
платіж за придбання товарів у розстрочку.
Інші платежі, зокрема за надання, управління і переуступку фінансових кредитів особою, що надала такі кредити, Закон N 334 не відносить до процентів. Отже, зазначені платежі є окремою платою, можливість нарахування та сплати якої чинне законодавство України не лише не обмежує й не забороняє, а й передбачає, зокрема, підпункт 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, надавати кошти у позику на умовах фінансового кредиту, а саме, на визначений строк та під процент, можуть лише банки або інші фінансові установи.
Своєю чергою, згідно із абзацом третім статті 18 Закону N 2664-III фінансова установа зобов’язана ідентифікувати відповідно до законодавства України:
клієнтів, що відкривають рахунки у фінансовій установі та/або укладають договори про надання фінансових послуг;
клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;
осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.
Крім того, статтею 5 Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.2003 р. N 152, встановлено вимоги до облікової та реєструючої системи фінансових компаній. Так, фінансові компанії, зокрема, зобов’язані:
– затверджувати внутрішні правила надання фінансових послуг та примірні договори про надання певних видів фінансових послуг (внутрішні правила надання фінансових послуг фінансових компаній мають обов’язково включати порядок укладання договорів з клієнтами та здійснення внутрішнього контролю за наданням фінансових послуг своїм клієнтам, визначати ступінь відповідальності посадових осіб, до посадових обов’язків яких належать безпосередня робота з клієнтами, укладання та виконання договорів);
– надавати на вимогу клієнта інформацію згідно з вимогами статті 12 Закону N 2664-III.
Облікова та реєструюча система фінансової компанії має забезпечувати облік та реєстрацію договорів про надання фінансових послуг у електронному та паперовому вигляді. Реєстрація договорів про фінансові послуги здійснюється шляхом ведення фінансовою компанією журналу обліку укладених і виконаних договорів про надання фінансових послуг та карток обліку укладених та виконаних договорів, відомості яких повинні містити інформацію, необхідну для ведення бухгалтерського обліку відповідних фінансово-господарських операцій.
Також <…> відомо, що для надання фінансового кредиту фінансова установа аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Необхідні відомості про позичальника та інформація, що отримана фінансовою установою при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.
Усі вищезазначені операції є операціями з надання та управління кредитами. У зв’язку з цим такі операції є не окремими послугами, що надаються за окремими цивільно-правовими договорами на замовлення клієнта (позичальника), а обов’язковою умовою при наданні фінансовими установами фінансової послуги, зокрема фінансових кредитів, й здійснюються тією ж особою, що надає кредит, та в межах одного договору про надання фінансового кредиту. Тобто такі операції є не лише операціями з надання та управління фінансовими кредитами, а невід’ємними й обов’язковими складовими операціями з надання фінансових кредитів.
Зазначений висновок підтверджує й судова практика (постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2005 р. у справі N 33/429).
Враховуючи вищевикладене, Держпідприємництво України вважає, що за умови, що операції з надання та управління кредитом здійснюватимуться тією ж особою, що надає фінансовий кредит, до таких операцій має бути застосована норма підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. N 168/97-ВР, тобто такі операції мають виключатися із об’єктів оподаткування ПДВ.
Заступник Голови
Г. Білоус
Надруковано:
"Галицькі контракти – Дебет-Кредит",
N 10, 5 березня 2007 р.