ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ
від 30.05.2007 р. N 3884
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва в межах компетенції розглянув лист <…> та повідомляє таке.
Загальні засади цивільно-правового регулювання господарських товариств містяться в параграфі 1 глави 8 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 113, 114 цього Кодексу господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.
Важливо підкреслити, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
Стаття 115 цього ж Кодексу передбачає те, що господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Слід наголосити на тому, що на сьогодні в Україні діє спеціальний закон – Закон України "Про господарські товариства", який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов’язки їх учасників та засновників.
Так, згідно із статтею 13 цього Закону порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.
Стаття 51 цього ж Закону вказує, що установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Проаналізувавши чинне законодавство України, можна дійти висновку, що законодавством не встановлено чіткий порядок грошової оцінки вкладу учасників.
Отже, слід зазначити, що даний порядок грошової оцінки та внесення вкладів учасників повинен визначатися в установчих документах товариства.
Щодо відмовлення у державній реєстрації, то слід повідомити про те, що державний реєстратор є посадовою особою, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і який повинен діяти тільки у межах своїх повноважень та керуватися виключно чинним законодавством України.
Потрібно нагадати, що Законом, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців, є Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців".
Дія цього Закону поширюється не державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців (стаття 3 цього Закону).
Перелік документів, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, передбачено статтею 24 цього Закону.
Слід відмітити, що в пункті 11 цієї статті вказаний вичерпний перелік випадків, в яких державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, а саме, якщо:
– документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
– документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою – сьомою статті 8 та частиною п’ятою статті 10 цього Закону;
– до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій;
– документи подані не в повному обсязі;
– документи подано особою, яка не має на це повноважень.
Отже, якщо не один із випадків не підпадає під даний перелік, то державний реєстратор не має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Заступник Голови Г. Білоус
Надруковано:
"Збірник систематизованого законодавства",
N 10, жовтень, 2007 р.