В роботі круглого столу взяли участь представники Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг та представники професійних об’єднань учасників ринків фінансових послуг.
Головною темою круглого столу було обговорення проекту Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні.
Розроблена Держфінпослуг Концепція встановлює головні напрями, які повинні бути покладені в основу державної політики для правового та організаційного врегулювання захисту прав та інтересів споживачів фінансових послуг у небанківському фінансовому секторі України.
Держфінпослуг зауважено: «Розвиток та розширення спектру фінансових послуг викликає зростання попиту на них і сприяє продовженню тенденції до збільшення кількості фінансових установ, що надають такі послуги.
Так, якщо на кінець 2005 року до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 1612 фінансових установ, то станом на 1 жовтня 2006 року їх кількість становила 1724.
Одночасно споживачі фінансових послуг зазвичай не мають достатньої інформації та знань і при виборі послуги не завжди можуть оцінити рівень ризиків і свої майбутні фінансові зобов’язання та порівняти умови, що пропонуються різними компаніями на ринку. Подальший розвиток ринку і загострення конкуренції посилюватимуть цю проблему, як це відбувається у всіх країнах з розвиненими фінансовими системами. Окрім того, слабке врегулювання захисту прав споживачів породжує недовіру до фінансового сектора і, як наслідок, затримує його розвиток.
За період з 2003 по 2005 рік до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) найбільше звернень громадян (849 або 43% від їх загальної кількості) надійшло з питань повернення коштів, а саме: дивідендів, вкладених коштів, вартості або повернення приватизаційних майнових сертифікатів. Значна частина звернень (32%) стосувалися затримки виплати або невиплати страхового відшкодування за договорами добровільного страхування майна, а також за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Порушення прав споживачів при наданні кредитними установами фінансових послуг, невиконання кредитною спілкою умов за укладеними договорами, проблеми з нарахуванням відсотків та залученням внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки також є доволі поширеними темами звернень (12% звернень). Також потрібно відмітити, що 14% від загальної кількості звернень громадян, які надішли за зазначений період, не належать до компетенції Держфінпослуг, що свідчить про недостатню поінформованість громадян щодо можливого вирішення своїх
питань в органах виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
Аналіз існуючої системи дозволяє виділити такі ключові проблеми, що вимагають першочергового врегулювання, та можливі шляхи їх вирішення:
1) недосконалість законодавчої бази, у тому числі в частині повноважень державних органів щодо здійснення регулювання захисту прав споживачів фінансових послуг. Так є необхідність врегулювати питання щодо можливості поширення дії Закону України „Про захист прав споживачів” та повноваження Держспоживстандарту згідно з цим законом на врегулювання правовідносин, пов’язаних з наданням фінансових послуг. Проте, відповідно до статті 27 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” одним з основних завдань Держфінпослуг є захист прав споживачів фінансових послуг. Таким чином, Держспоживстандартом дублюються повноваження Держфінпослуг в частині здійснення державного регулювання
та контролю щодо надання фінансових послуг, а саме споживчого кредиту; потребує врегулювання на законодавчому рівні встановлення матеріальної відповідальності надавачів фінансових послуг за порушення прав споживачів таких послуг. У системі недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, є проблемою встановлення адекватної вчиненим правопорушенням матеріальної відповідальності осіб, на яких відповідно до законодавства покладені виконання певних обов’язків, а саме: членів ради фонду, зберігача, компанії з управління активами та адміністратора недержавного пенсійного фонду. На сьогодні штрафні санкції встановлені лише за порушення зазначеними особами термінів подання документів та діяльність без ліцензії; необхідно запровадити заборону на залучення коштів фізичних осіб юридичними особами, які не є фінансовими установами, не мають відповідної ліцензії та діяльність яких не регулюється з боку державних органів;
2) низький рівень розкриття інформації деякими видами фінансових установ:
на даний час в Україні не врегульовані вимоги та стандарти розкриття інформації деякими видами фінансових установ, що в результаті означає відсутність своєчасної, достовірної та вичерпної інформації про фінансову установу, а для споживачів фінансових послуг – неможливість прийняття оптимальних рішень при виборі фінансової послуги. Хоча розкриття інформації з усіх суттєвих питань вигідне також і фінансовим установам,
добровільного достатнього розкриття інформації окремими видами фінансових установ поки що не здійснюється;
3) порушення прав споживачів щодо вільного вибору при укладанні угод: в Україні стає дедалі поширенішою практика, коли фінансові установи умовою отримання фінансової послуги визначають укладення договору, зокрема договору страхування, з певною компанією. Така ситуація є грубим порушенням права споживача на вільне придбання послуги, яка б найкраще відповідала його потребам, та підриває конкуренцію на ринку фінансових послуг. Схожі наслідки має і нав’язування певних послуг підприємствами – державними монополіями. Найбільш очевидним таким прикладом є примусовий продаж страхового полісу при купівлі залізничного квитка.
Практика нав’язування послуг має бути заборонена, і держава повинна наглядати за дотриманням норм усіма фінансовими установами;
4) відсутність дієвих механізмів досудового розв’язання конфліктів: кількість конфліктів у сфері фінансових послуг зростає і продовжуватиме зростати з підвищенням складності ринку та збільшенням частки населення, що споживає фінансові послуги.
При цьому на сьогоднішній день немає дієвих механізмів досудового розв’язання конфліктів, що збільшує навантаження загалом на судову систему України.
5) відсутність компенсаційних механізмів на ринках фінансових послуг: репутація надійності фінансових установ і довіра споживачів до них є важливими факторами розвитку фінансової системи. Зловживання бюджетними коштами і грошима населення з боку деяких трастових, інвестиційних компаній, довірчих товариств на початку 90-х років та криза 1998 року посилили недовіру громадян до сектора фінансових послуг.
Держава і досі не повернула грошові заощадження, втрачені громадянами України після розпаду Радянського Союзу. Заборгованість держави складає 132 млрд. грн., з них 7,76 млрд. грн. – заборгованість страхувальникам. Хоча в Україні неодноразово піднімалося питання створення відповідних фондів гарантування, проблема залишається невирішеною; недостатній захист страхувальників у випадку банкрутства страхових
компаній, оскільки згідно з законодавством страхувальник може розраховувати на відшкодування тільки в четверту чергу, після повного задоволення вимог попередніх черг в міру надходження коштів від продажу майна банкрута;
6) низький рівень поінформованості та знань споживачів фінансових послуг:
значна кількість споживачів фінансових послуг не поінформована щодо захисту своїх прав, має проблеми з розумінням умов контрактів і діяльності фінансових установ. Заходи з роз’яснювальної роботи для громадян та їх об’єднань потребують систематизації та нових підходів;
7) слабкі норми захисту персональних даних споживачів фінансових послуг для деяких видів фінансових установ: на даний момент законодавство України не визначає, яка інформація з тієї, що споживачі надають фінансовим установам, є персональними даними та не може використовуватися без згоди її власника, а яка може надаватися третій стороні без згоди або за згодою клієнта. Відсутність регулювання є потенційною можливістю для зловживань з боку фінансових установ. Захист державою приватного життя повинен реалізовуватися і щодо приватної інформації, яку споживач надає фінансовій установі.
Метою державного регулювання сфери захисту прав споживачів фінансових послуг є підвищення рівня захисту та розширення можливостей для доступу споживачів до якісних фінансових послуг, зміцнення довіри споживачів до фінансових установ, захист споживача від можливих зловживань з боку фінансових установ.
Для реалізації цієї мети, виходячи з аналізу сучасного стану, досвіду та найкращої практики країн ЄС, а також аналізу чинного законодавства, пріоритетними завданнями держави у сфері захисту прав споживачів фінансових послуг є: удосконалення законодавства України та системне узгодження законодавчих норм в частині повноважень регуляторів щодо захисту прав споживачів фінансових послуг; адаптація законодавства України до законодавства ЄС в частині державного регулювання сфери захисту прав споживачів фінансових послуг; посилення вимог щодо розкриття інформації фінансовими установами, що дозволить споживачам приймати поінформовані рішення та сприятиме
зменшенню ймовірності недобросовісного поводження з боку фінансових установ;
захист споживачів фінансових послуг шляхом введення заборони на законодавчому рівні щодо практики нав’язування фінансових послуг чи їх надавачів та здійснення нагляду за дотриманням такої норми відповідними органами нагляду; створення дієвих механізмів досудового розв’язання конфліктів, основною функцією яких має бути оперативне та адекватне вирішення суперечок та роз’яснення споживачам вимог законодавства, умов контрактів тощо; запровадження компенсаційних механізмів на ринках фінансових
послуг з метою підвищення рівня захисту найбільш уразливих верств населення від втрати ними своїх грошових заощаджень та створення відповідних фондів гарантування; посилення поінформованості споживачів фінансових послуг для формування навиків споживачів у знаходженні і розумінні інформації про діяльність фінансових установ, про схожі послуги та їх умови, а також інформації з питань, що належить до компетенції регулятора, а що входить до прав і відповідальності споживача; вироблення механізмів захисту персональної інформації споживачів фінансових послуг з метою гарантування захисту приватного життя громадян України від можливого незаконного використання інформації, що стосується їх особисто.